Глянцевий архів: як зірки змінювалися — і ми разом з ними

Українська естрада завжди була дзеркалом часу. Мода на сцені — це не лише про сукні й зачіски, а й про атмосферу десятиліття: від свободи 90-х до продуманих візуальних стратегій 2020-х. Давайте відкриємо архів і згадаємо, як це було.

1990-ті: Фантом-2 і свобода без фільтрів

Люрекс, шкіряні штани, світломузика з нічних клубів — у 90-ті головним було відчуття «можна все». Фантом-2 виходили на сцену так, ніби репетирували на дискотеці й випадково опинилися в ефірі. Але саме ця «недисциплінованість» створювала культову атмосферу: свобода, драйв, жодних правил.

«Раніше було відчуття, що чим яскравіше і пафосніше — тим ефектніше. Сьогодні це здається перебором. Ми навчились слухати артиста, читати його енергію, а не підганяти його під костюм. Стиль — це вже не маска, а інструмент для розповіді історії, і це, на мою думку, найцінніше відкриття для української сцени.» 

— розказує Юрій Варивода, стиліст, митець

2000-ні: Ірина Білик і глянець на максимум

Тут уже включився продакшн. Кожен образ — наче стоп-кадр із кліпу. Білик у вамп-луках із гігантськими зачісками та корсетами, які більше нагадували архітектурні споруди. Усе блищало, все було «на показ» — сцена перетворювалась на подіум. Мода стала грою ролей: артист виходив не лише співати, а й демонструвати персонажа.

2010-ті: Руслана — сила, етніка, драйв

Бахрома, етнічні мотиви, які зливалися з рок-енергією. Руслана уособлювала «дику енергію» покоління: українське, але глобальне; жіноче, але надпотужне. Її костюми були не просто одягом — вони підкреслювали рух і силу, перетворювали виступи на спортивно-музичний марафон.

2020-ті: Анна Трінчер і костюм як частина сценарію

Сьогодні образ — це вже режисура. Кожен лук Анни Трінчер — візуальна історія, вплетена в кліп, пост чи концерт. Тут працює діджитал-логіка: ти не просто співаєш, ти створюєш багатошаровий контент, де костюм — рівноправний персонаж. Якщо 90-ті — це експромт, то 2020-ті — це продюсований серіал, де кожен кадр має свою мову.

«Для мене сценічний образ — це не просто одяг, а маленький всесвіт, який я створюю на сцені. Кожна деталь і кожен аксесуар — не випадковість, вони допомагають розповісти історію пісні. Зручність важлива, але на першому місці завжди емоція, настрій, який хочу передати людям.

Образ має «говорити» разом зі мною, як друга мова: передає те, що іноді словами або піснею не висловиш. Коли костюм живе разом зі мною, підкреслює кожен рух і кожну ноту — це справжня магія. Ефектність приходить сама собою, як наслідок правильно підібраного образу, а не сама ціль.»

— ділиться Анна 

Українська сцена завжди віддзеркалювала час.

Від свободи без правил до продуманого сторітелінгу — сцена змінювалась, а ми росли разом із нею, переживаючи люрекс і бахрому, кліпи та цифрові костюми, відкриваючи для себе нові способи висловити емоції й стиль.