Чому ми знову любимо CD і плівкові камери?

klatsmedia2025
1 день тому
Читати 2 хв

Запах сторінок старого журналу, шурхіт голки на вініловій платівці, приглушене клацання затвора плівкової камери… У світі, де все стало цифровим і миттєвим, ми раптом згадали про речі, що мають текстуру, вагу і аромат.

Це повернення — не лише про ностальгію. Воно говорить про втому, про бажання знову відчути світ на дотик.

Чому повертаємося до аналогових технологій:

Тактильність та ритуал. Вставити касету, перемотати плівку, натиснути «play» — маленький ритуал, який дає відчуття контролю та присутності. У цифровому світі все занадто швидко: натискаєш кнопку — і ось уже ти «спожив» пісню чи фото. Немає пауз, затримки, очікування.Аналогова технологія повертає нам ці проміжки, а разом із ними й уважність. Ми не просто слухаємо музику — ми віддаємо їй час. Не просто фотографуємо — а очікуємо результату, немов листа з минулого.
Емоційна пам’ять. Обкладинка альбому, із записаним вручну треклистом — все це пробуджує спогади, яких не дають стрімінги. У цифровому світі все оновлюється, затирається, зникає без сліду, але ми, люди, потребуємо саме цього: слідів, які нагадують, що ми жили, подорожували, закохувались, сумували.
Естетика та стиль. Плівкові фото з характерною зернистістю, яскраві коробки CD, яскраві етикетки на касетах — це вже частина культурного коду, який ми любимо демонструвати у соцмережах. Аналогові формати повертають право на помилку, на спонтанність, на справжнє. Це естетика недосконалості і водночас глибока форма прийняття себе.
Антистресс. Механічність старих технологій змушує сповільнитися, дає відчуття моменту. Це повільне споживання, свого роду медитація у світі, де все кричить «швидше».

Міні-тренд або новий спосіб самовираження

Вінтажні технології стали модними не тільки серед колекціонерів. Від платівок до плівкових камер у блогах і сторіс — це спосіб сказати «я ціную справжнє», «я знаю, як сповільнитися». Іноді навіть сам звук плівки або хрускіт кнопок дає більше задоволення, ніж бездоганна цифрова якість.

Ми знову закохуємось у плівку, касети й диски не лише тому, що сумуємо за минулим. Ми сумуємо за відчуттям присутності, за моментами, в яких є місце для помилок, тиші й пауз. Це — не ретроманія, це відповідь на цифрове перенасичення, спроба повернутись з онлайн у реальність.