«Коли вже заміж?» — найпасивно-агресивніше питання в історії людства.

Є люди, які питають про погоду, а є ті, хто питає: «Ну, коли вже весілля?» — ніби без штампу в паспорті твоє життя на паузі. 

Чому це питання болить?

Бо воно не просто про весілля — воно про суспільні очікування, які вросли в нашу культуру. Колись шлюб був економічною угодою, гарантією виживання. Тепер це лише один із варіантів партнерства. Але колективна свідомість досі вважає самотність поразкою, а одруження — обов’язковим «щасливим фіналом».

Ми запитали у Лесі Нікітюк, як вона відчуває цей тиск — і почули дуже чесну, людську відповідь.

Леся Нікітюк:

«Незаміжня телеведуча Леся Нікітюк…. — так починалися всі заголовки про мене, наче це якесь прокляття, наче ця характеристика визначає мене як людину. Запитання «коли вже весілля?» мені ставлять років п’ятнадцять. І весело, і сумно спостерігати, як люди реагують на мій сімейний статус. Коли з’явився Дмитро, усі одразу почали писати: «О, нарешті!». Бо якщо я не показую стосунків, то, виявляється, автоматично самотня. Найчастіше таке питають літні жінки. Це тиск. Чому я маю жити за їхніми порадами? Я навіть іноді почувалася винною, що не виправдовую чужих очікувань. Але якщо подумати — якого біса?» .

Леся зізнається, що з роками навчилася не реагувати, але її історія оголює суть проблеми — суспільство досі прописує сценарій «правильного життя» за шаблоном: весілля, дитина, потім «коли друга дитина?».

@lesia_nikituk

Леся Нікітюк:

«Я розумію, що люди питають це по інерції. Але дуже хочеться, щоб вони змінювалися. Бо це може бути боляче. Особливо, коли тебе обговорюють незнайомці. Уявіть: у Хмельницькому подруга нашої родини почула, як дві дівчини голосно обговорюють, що я народила, але «мабуть не сама, бо в 37 це вже стара, напевно то була сурогатна матір». Це принизливо. Хочу, щоб суспільство зрозуміло: бути незаміжньою у 37 — це ок. Народжувати в 37, у 40, у 45 — теж ок. Заморожувати яйцеклітини — ок. Досить осуджувати. Треба вчитись такту». 

Її слова — не просто емоційна реакція, а соціальний діагноз. Ми живемо у світі, де повага до особистого вибору досі не стала нормою.

Про те саме говорить і Даша Астаф’єва — з властивою їй самоіронією.

Даша Астаф’єва:

«Я вже звикла. Скільки себе пам’ятаю в шоу-бізнесі — стільки мене намагаються шеймити цією темою. Для себе я відокремила це явище як «колективний комплекс». Нехай буде. Інколи навіть підбадьорює».

Дивовижно, що суспільний тиск не зникає навіть у воєнний час.

@da_astafieva

Даша Астаф’єва:

«Кожен мій пост у соцмережах — це як відкрите поле для коментарів типу «а де діточки?», «вже пора», «вона вагітна». І мені сумно, що навіть війна не змінює деяких людей. Я вірю, що доживу до часів, коли жінки самі керуватимуть своїм життям, часом, віком і зовнішністю. Для багатьох шлюб — це досі «етап», який треба пройти. Не мрія, не подія, не особиста справа, а пункт у сценарії. Чому «пройти», а не «залишитися» в ньому щасливою? Ми підіграємо цій машині — і тому маємо мільйони нещасливих, зламаних родин».

Даша додає, що шоу-бізнес лише підсилює цей тиск:

«Це дуже хворе середовище. Щасливі родини там рідкість. Є тільки скандали й чутки. А все справжнє — заховане. Але я вірю, що кожна жінка має шанс знайти своє і бути незалежною, щасливою, цілісною».

Як говорити й змінювати

І Леся, і Даша кажуть про одне: тиск не зникне, якщо ми просто ігноруватимемо його. Потрібно навчитися говорити.

1. З емпатією. «Розумію, ти хвилюєшся, бо хочеш мені щастя».

2. З межами. «Дякую, але це моє життя».

3. З повагою. «Я ціную твою думку, але прошу не втручатись у мої рішення».

Ми не змінимо ситуацію одразу, але можемо змінювати контекст — через власну впевненість і приклади жінок, які живуть за своїми правилами.

Що може робити медіа й суспільство?

• Показувати різні моделі щастя, не тільки сімейні

• Говорити про якість стосунків, а не про формальність

• Підсилювати історії жінок, які живуть повноцінно без «штампу».

Ми живемо у світі, де самотність — не трагедія, а вибір.

Де жінка може бути цілісною без «другої половинки», бо вона вже ціла.

Де любов — не статус, а спокій, глибина і взаємність.

І поки дехто питає: «Коли вже заміж?» — нове покоління відповідає:

«Коли в моєму серці буде “хочу”, а не “треба”.»