Чому українські чоловіки бояться терапії?

klatsmedia2025
29 вер.
Читати 2 хв

Тема психічного здоров’я чоловіків в Україні досі табуйована. «Хлопчики не плачуть» — це більше ніж дитяча фраза. Це глибоко вкорінений соціальний сценарій, в якому домінує архетип «справжнього чоловіка»: годувальника, захисника, того, хто завжди сильний і мовчить про свої проблеми.

Данило, журналіст, 25 років: «Я кілька разів у житті відчував потребу звернутися до психотерапевта, але жодного разу це не зробив. З самого дитинства у свідомість вкладалися тези, про те що якщо ти хлопець - ти маєш бути сильним, мужнім, а не бавитися якимось своїми внутрішніми переживаннями».

Цей «код мужності» настільки глибоко вплетений у виховання, що навіть у дорослому віці внутрішні кризи здаються не приводом для допомоги, а викликом, який треба подолати самостійно.

Володимир Дантес, 37 років, співак, телеведучий: «Є момент, коли підсвідомо кажеш собі: я маю впоратись сам. Але якщо запитати — чому? — відповіді немає. Присутній такий фон постійно, що чоловік має усе тягти сам і не жалітись».

Недовіра до психології

Окрім побоювань виглядати «слабким», є ще одна поширена причина, чому чоловіки уникають психотерапії — це скепсис. Психолог здається чимось віддаленим, неавторитетним, навіть зайвим.

Алекс, 38 років, підприємець: «Як це - розказувати чужому дядькові свої проблеми? Ні, дякую. Взагалі вважаю, що психотерапія - шлях ледачих і нетерплячих, кому не вистачає самодисциплини. Особисто в мене достатній рівень рефлексії та аналізу, щоб впоратись самостійно».

Емоційна неграмотність

Не вміти розпізнавати та проговорювати свої емоції — це нормально для тих, хто ніколи не вчився цього робити. Але коли настає момент, що треба звернутися до психолога, він сприймається як випробування, бо «не знаєш, що робити з власними почуттями».

Чоловіки, які звернулися по допомогу — не слабкі. Вони чесні з собою.

Євген Таллер, 36 років, продюсер: «Звернення до психотерапевта — це не слабкість, а зрілість. Не всі проблеми можна вирішити самостійно. Але важливо знайти «свого» спеціаліста. І важливо, щоб це було твоє, свідоме рішення.».

Микита, 24 роки, військовий: «Звертатися до терапевта — це не про слабкість. Це звичайна турбота про себе, як похід до лікаря».

Боятися терапії — нормально, соромитися — ні.

Чоловіки не менш емоційні за жінок, але вони рідше мають дозвіл бути собою. Що з цим робити? Поступово звикати до думки, що психотерапія може бути частиною здорового життя, як спорт чи правильне харчування.

Маленькі кроки, що мають значення:

Спробувати онлайн-консультацію — це знижує бар’єр входу.
Піти на групове заняття або підтримуюче коло — щоб відчути, що ти не один.
Читати або слухати історії інших чоловіків — це нормалізує досвід.
Розвивати емоційну грамотність — через книги, подкасти, курси.

Бути відкритим до нових моделей мужності — де сила — це не про броню, а про гнучкість.

Згідно з опитуванням Gradus Research (2023), близько 60% українців досі не довіряють психологам або не вважають їхню допомогу ефективною, і цей відсоток ще вищий серед чоловіків.